Ники Комедвенска Амнезия
Ники Комедвенска (р. 1971 г.)
Болгарские поэты
Переводы: Дмитрий Волжанин, Петр Голубков
Ники Комедвенска
АМНЕЗИЯ
Септември си тръгва. Последният намек за лято
поема нагоре и вече преваля баира...
А долу се плъзга самотното време, когато
животът узрява, поема си дъх и умира.
Небето е синьо. Но синьото вече е голо
и сутрин студът по лицето му драска и чопли.
Листата се ронят и бавно се спускат надолу,
където земята прибира змиите на топло.
И не че е тъжно – светът се търкаля, не спира,
пилее си дните с куража на сетен бездомник,
отдавна разбрал, че животът съвсем не умира,
а само заспива дълбоко. И нищо не помни.
Напролет ще хукне, изпънат и здрав като камък,
ще погне стадата надолу, задъхан и потен,
дори не усетил, че всъщност умиране няма,
а само забрава за всички предишни животи.
Ники Комедвенска
АМНЕЗИЯ (перевод с болгарского языка на русский язык: Дмитрий Волжанин)
Сентябрь уходит. На лето последним намёком
взбирается в гору и вот уже пик позади...
Внизу бесконечное время скользит одиноко
и жизнь созрела – вздыхая, готова уйти.
И синее небо. Но синь эта голою стала,
ей холод царапает утром когтями лицо.
Срываются листья и вниз опадают устало,
на землю, где змеи уснули, свернувшись в кольцо.
Печаль ни к чему – мир кружась, остановок не знает,
бродяге подобен, что тратит все дни с куражом.
Известно про жизнь ему, что она не умирает,
но лишь засыпает. И после не помнит о том.
Весной побежит, словно камень крепка будет снова,
погонит стада, запыхавшись и в поте лица,
совсем не поняв – умирания нет никакого,
а есть забывание жизней других до конца.
Ники Комедвенска
АМНЕЗІЯ (перевод с болгарского языка на украинский язык: Петр Голубков)
Вже вересень йде. Наче натяком літа печальним,
Підійметься вгору – і ось-ось вже скаже: «Прости!»...
Самотньо час ковзає, ніби востаннє, печально,
Життя вже дозріло – зітхає, готове піти.
Так, небо ще синє. Та синь – наче голою стала,
І вранці кігтями їй дряпає холод все це.
Зривалося втомлене листя і вниз опадало,
На землю, де змії заснули, згорнувшись в кільце.
А світ безпечально кружляє, зупинок не знає,
Немов волоцюга, що дні витрачає, проте,
Відомо йому, що назавжди життя не вмирає,
Воно засинає, втрачаючи пам'ять про те.
Воно навесні, немов камінь, міцне буде знову,
Стада пожене десь, захекавшись, в поті чола,
І не зрозумівши – вмирання немає у Бога,
А є забування життів, що згоріли дотла.
Свидетельство о публикации №121090100097
АМНЕЗІЯ (вільний переклад П.Голубкова)
Вже вересень йде. Наче натяком літа печальним,
Підійметься вгору - і ось-ось вже скаже: «Прости!»...
Самотньо час ковзає, ніби востаннє, печально,
Життя вже дозріло - зітхає, готове піти.
Так, небо ще синє. Та синь - наче голою стала,
І вранці кігтями їй дряпає холод все це.
Зривалося втомлене листя і вниз опадало,
На землю, де змії заснули, згорнувшись в кільце.
А світ безпечально кружляє, зупинок не знає,
Немов волоцюга, що дні витрачає, проте,
Відомо йому, що назавжди життя не вмирає,
Воно засинає, втрачаючи пам'ять про те.
Воно навесні, немов камінь, міцне буде знову,
Стада пожене десь, захекавшись, в поті чола,
І не зрозумівши - вмирання немає у Бога,
А є забування життів, що згоріли дотла.
Удачи!
Петр Голубков 01.09.2021 11:43 Заявить о нарушении