Відговорив вже гай золотолистий
беріз веселим гомоном дзвінким,
і журавлі журливі в небі чистім
вже не шкодують більше ні за ким.
Кого шкода? Бо ж кожен щось зоставить,
як пройде, зайде й дім полише знов.
Шипшина й місяць над блакитним ставом
все маритимуть тими, хто пішов.
Стою посеред голої рівнини,
а журавлі зникають вдалині.
Я думаю про юність швидкоплинну,
але нічого не шкода мені.
Ні років не шкода, що марно згаяв,
ані душі бузкових першоцвіть.
В садочку горобини жар палає,
хоча і не зігріє ні на мить.
Не обпекуться горобини грона,
від жовтизни не пропаде трава.
Як дерево у тиші листя ронить,
так я роню сумні мої слова.
Як вітер часу грудкою їх стисне,
чи розмете в повітрі, наче дим…
Скажіть ви так… що гай золотолистий
відговорив тим гомоном дзвінким.
Вiдговорив вже гай золотолистий
© Copyright: Марад Аквил, 2021
Свидетельство о публикации №121090103485
Свидетельство о публикации №121090103485
Рецензии
Перевод: 2011-04-05
Оригинал (русский): Есенин, Сергей Александрович - Отговорила роща золотая - 1924-08.
Оригинальный текст: http://ilibrary.ru/text/1290/p.1/index.html
Марад Аквил 13.05.2022 15:07 • Заявить о нарушении
Оригинал (русский): Есенин, Сергей Александрович - Отговорила роща золотая - 1924-08.
Оригинальный текст: http://ilibrary.ru/text/1290/p.1/index.html
Марад Аквил 13.05.2022 15:07 • Заявить о нарушении