(сонет)
Мій час настане, - Прощавайте, кореша!
За тілом Смерть прийде, безноса і зубата.
Старий мій труп не вартий ні гроша,
нехай бере, бо невелика втрата!
Можливо, що життя було і коштує вірша,
й не страшно зовсім помирати, - віриш,
що завтра переселиться душа
в якусь там птицю, а чи звіра.
І під покровом тьми блукаємо навіщо я і ти?
Хто відповідь нам дасть, на світі ми для чого?
Мо, Смерть позичила, щоб позику віддать й піти?
А може нашого життя - ілюзія усього?
Ось тільки би не трапився облом -
ти мрієш волелюбним стать орлом,
співучим соловейком чи слоном могутнім,
але з’явивсь невдахою, невтішним письмаком,
й цілком реально можеш стать старим ослом,
повзучим тараканом чи козлом смердючим.
МIЙ ЧАС
© Copyright: Петр Скорук, 2021
Свидетельство о публикации №121090101594
Свидетельство о публикации №121090101594
Рецензии