Заплакав серпень, бо не хоче йти,
Зостався день, щоб з нами попрощатись,
З арени треба вже йому зійти,
Та дуже він не хоче розставатись.
А сльози ллє, наче немовля,
І небо все у хмари затягнулось,
Побачив осінь він іще здаля,
Його прощання кожного торкнулось.
Ридає він, голосить навкруги,
В симфонії дощу – слова прощання,
З ним відцвітуть й петрові батоги,
Мов пісня лебедина це остання.
Він плаче так, немов мале дитя,
І слів розради нам не підібрати,
За ним побачим брами закриття,
А іншу буде осінь відкривати.
Сльозина кожна, мов останній дзвін,
Останнє слово, подих і зітхання,
Хоч був коротким, та чудовим він,
Але піде і буде розставання.
Піде в минуле, та залишить слід,
Нас обвивав своєю пеленою,
Він сльози ллє і наче трохи зблід,
Й піде від нас він слізною ходою.
29.08.2021 р.
Сльози серпня
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2021
Свидетельство о публикации №121083107341
Свидетельство о публикации №121083107341
Рецензии