Давно я Осінь, та кохаю Літо,
Від нього не відходжу ні на крок,
Бо ж біля нього розквітаю, квітну,
Без нього я була б, як той пеньок!
Душа моя така, як в роки юні -
Зосталася мрійлива й в ці роки...
Не охаю, не розпускаю нюні,
Хоч зморшки вже токнулися щоки!
Кохаю? Так, кохаю, бо це диво
У серці мати щастя відчуття...
Щаслива жінка і на вид красива,
Кохання уквітчає так життя!
То я і квітну (зовсім не пишаюсь), -
Рум' яна, пишногруда, чарівна...
На долю я свою не ображаюсь,
Бо щастя своє вип'ю все до дна!
Подяка Богу за Його обійми,
За те, що вірою я Божою живу,
Коли молюся, знаю, що Він прийме...
А поки ще фарбую сивину!
Я - Осінь, так, і не розлучна з Літом,
Люблю його... Та як же не любить,
Коли його коханням щирим вкрита,
Серденько ним наповнене, горить!
30.08.2021.
Кохаю Лiто...
© Copyright: Людмила Дзвонок, 2021
Свидетельство о публикации №121083100208
Свидетельство о публикации №121083100208
Рецензии