Дмитрий Казарин. Пролог. Рус. Бел
а там, внизу – на битое стекло
похожий, снег скрипит под сапогами
идущего по улице (меня).
«Господь, благослови начало дня»,-
он просит (то есть, я прошу). Кругами
белёсыми молитва чрез уста
возносится к Престолу Сил. Черта
стирается между двумя мирами.
Я (то есть, он, сегодняшняя плоть)
иду по улице. За пазухой – Господь.
По улице, заснеженной, дворами…
ПРАЛОГ
Мне ў Хрыста за пазухай цяпло,
а там, унізе – на бітае шкло
падобны, снег рыпае пад ботамі
ідучага па вуліцы (мяне).
«Бог, блаславі пачатак дня»,-
ён просіць (гэта значыць, я прашу). Кругамі
бялявымі малітва праз вусны
ўзносіцца да Пасаду Сіл. Рыса
сціраецца паміж двума светамі.
Я (гэта значыць, ён, сённяшняе цела)
іду па вуліцы. За пазухай – Бог.
Па вуліцы, заснежанай, дварамі…
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №121083101580