Минає літо…наче лиш почалось,
Та добігає вже свого кінця,
Із нами ще воно не попрощалось,
Та скоро свого виставить вінця.
Спекотні дні кінця свого збігають,
Хоч може й не спекотні вже такі,
В природі витинанки витинають,
Й хмаринки в небі вже не всі легкі.
Ще зовсім трішки й літо помандрує,
Кудись піде від нас в далеку даль,
Можливо за відходом пошкодує,
Але накине придбану вуаль.
А біля брами осені торкнеться,
Погляне мило, все їй передасть.
Сестрі-красуні мило усміхнеться,
Але відходом смутку всім завдасть.
Воно нічого вдіяти не може,
І календар продовження не мав,
Піде відпочивать на своє ложе,
А на послідок – коник в травах грав.
Тому в дорогу літо проведемо,
Одягнем вишиваночку йому,
В останні дні з ним душу відведемо.
Але ж куди так квапиться й чому?
28.08.2021 р.
Минаэ лiто
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2021
Свидетельство о публикации №121082908072
Свидетельство о публикации №121082908072
Рецензии