Лина Костенко. Стояла груша

***
Стояла груша, зеленел лесочек.
Стояла неба дивная печаль.
Был тоненький у груши голосочек,
Меня он тихо в детство возвращал.
Стояли мы лицом друг к другу в поле,
Не слыша  грохотания  дорог.
Каменья ежедневной моей доли
Старик Сизиф тем временем стерег.
Мы долго разговор вели свободный,
Печалей друг от друга не тая.
Она боялась осени холодной,
Боялась суеты и шума я.
Кукушка нам бессмертье обещала
И тучи шли как чужедальний дым.
Сизифа трубка горечью дышала,
Сизифу быть хотелось молодым.


***
Стояла груша, зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненький голосочок,
вона в дитинство кликала мене.
Ми з нею довго в полі говорили,
не чули навіть гуркоту доріг.
Мої важкі, мої щоденні брили
старий Сізіф тим часом постеріг.
Стояли ми одна супроти одної.
Ні з чим не крились, не хотіли йти.
Вона боялась осені холодної,
а я боялась шуму й суєти.
Удвох ми з нею слухали зозульку.
І хмари йшли, як нетутешній дим.
Сізіф курив свою гіркущу люльку,
йому хотілось бути молодим