На Звук флейты aizek morgan Rus, Eng, Ukr

"Посвящение Ф.И.Тютчеву."


О,флейта Пана!
Твой волшебный звук,
лесную тьму пронзив,
Чарующе ласкает струны звездной ночи!
И озаряет душу мне покоем и смиреньем.
Сейчас, я на земле живых.
Но если я уйду,
Со мной навек исчезнут
эти миги откровенья.

Тончайшая струна воспоминаний ветхих-
Твой тихий голос в сумраке ночи,
Поющий лишь о сладости пылающего чувства,
О жизни, и о смерти, и о бывших днях любви.

Вкусить желая это упоенье,
Мы растеряем разум свой
И выгорим до тла,
В Забвенья чаше жажду утоляя.
Забыт рассудок и отравлены сердца.

Пресытившись иллюзией ,
мы засыпаем,словно овцы,
Отдавши все с себя за нищенский приют.
Нам не приходит мысль поторговаться.
Души нам больше
не вернут!


Oh, Pan's flute!
Your magic charming sound,
tonight is piercing whole
the forest darkness.
Enchantingly caresses
the strings of starry night!
And it illuminates my soul
with sweet humility and peace.
Now, I'm in the land of living beings.
These revelation moments disappear
if I leave it.

The thinnest string
from old my memories-
Your quiet voice in
twilight of the night.
It sings about sweetness of a burning feeling.
About life, about death, about former days of love.

Wanting to taste of this ecstasy,
We'll have to lose our poor minds .
And we'll burn to the ground in Oblivion cup,
Quenching thirst to the end of the time.
The minds are forgotten
and our hearts are too poisoned.

Fed up with the sweetest illusion ,
we're falling asleep like sheep.
Having given all what we have with us,
for a shelter in beggar's place.
Stupid ones never come up of haggling it.
The souls never given be back !


О, флейта Пана!
Твій чарівний звук,
лісову темряву пронизавши,
Чарівно пестить струни зоряної ночі!
І осяває душу мені спокоєм і смиренням.
Зараз, я на землі живих.
Але якщо я піду,
Зі мною навік зникнуть
ці миті одкровення.

Найтонша струна спогадів старих-
Твій тихий голос в сутінці ночі,
Співаючий лише про солодощі палаючого почуття,
Про життя, і про смерть, і про колишні дні любові.

Скуштувати бажаючи це захоплення,
Ми розгубимо розум свій
І вигоримо до тла,
У забуття чаші спрагу тамуючи.
Забутий розум і отруєні серця.

Переситившись ілюзією ,
ми засипаємо, немов вівці,
Віддавши все з себе за жебрацький притулок.
Нам дурним не приходить думка поторгуватися.
Душі тепер нам більше
не повернуть!