На Дождь и осень aizek morgan Rus, Eng, Ukr

Заплачет от тоски смертельной дождик,
Он молодой,но сотню лет уж одинок!
Преодолев всю внутреннюю робость,
Апатию он смог бы выгнать за порог.

Весь холоден как лед снаружи,
Но изнутри он светится теплом.
Лишь осень верный путь ему укажет,
Где сможет обрести он Родный кров.

И каждый день он жаждет этой встречи,
Глотая боль и слезы в раненой груди.
Он знает лишь она его постигнуть может.
И только ей дано его спасти.

И в ней такие же тоска и боль томятся.
Она устала в одиночестве страдать.
В душе ее живет любовь Святая.
Она всегда ей помогала выживать.

Они родились, чтобы быть Единым Целым.
Дороги ж их запутаны, увы!
Их две души упрямы,горды своевольны.
Но видят ,всеж, одни и те же сны!

Настанет день их столь желанной встречи.
Их души обретут обещанный покой.
И будет осень этому дождю любимейшей супругой.
А дождик век ей будет верным женихом.

The rain will cry from deadly melancholy,
He's young,but he's been lonely for a hundred years!
And overcoming all the inner youthful shyness,
He'll drive the apathy all out of the here.

He always cold as ice from outside,
But from inside it glows with a heat.
The path of right to him,
can show only autumn,
To help him find the way to Native home.

Eech day he waits for meeting being patient,
Just swallowing tears from pain in burning chest.
He knows : Only she who's able save him.
And only she can comprehend his way.

Her pain and sorrow also are the same.
How she was tired suffering this way.
But holy love lives always in her soul.
She ever helped her to survive these on.

They 2 were born to be the One.
Alas!But all their roads are so tangled!
Because theirs souls are stubborn, proud and self-willed.
But anyway,they always see the same dreams!

The day of much-desired meeting soon will come.
Their souls will find their loving home for dwelling.
So,let it be the autumn to this rain
the most beloved wife.
And rain for her will be a faithful spouse forever!

Заплаче від туги смертельної дощик,
Він молодий,але вже сотню років самотній!
I Подолавши внутрішню боязкість,
Апатію він зміг би вигнати за поріг.

Вiн весь холодний як тот зовні лiд,
Але зсередини він вiсь світиться теплом.
I лише осінь вірний шлях йому  i вкаже,
Де зможе знайти він cвiй рiднiй дiм.

І кожен день він зустрiчi жадає ,
Ковтаючи і сльозив бiль в пораненої грудей.
Він знає ,лише вона йому осягнути поможе.
І врятувати його тільки їй дано.

І в ній такі ж туга і біль нудяться.
Вона втомилася на самоті страждати.
В душі її живе  i любов Свята.
Лише вона допомогала виживати їй завжди.

I народилися вони, щоб бути єдиним цілим.
Дороги ж їх заплутані, на жаль!
Їх дві душі свавiльнi,вперті i горді.
Але,серця их бачать, всеж, одні і ті ж сни!

Настане день такої бажаної зустрічі.
I душі iх знайдуть обіцяний спокій.
І буде осінь цьогу дощу улюбленішою дружиною.
А дощик буде вірним нареченим iй повiк.