Мене в молитвi, люди, не лишiть

( Вустами Сергійка Кондрацького )

Я жити хочу, жити, як усі,
Піднятись з ліжка, вийти із палати
У радості, не в болі і страсі,
Й ногами повернутися до хати.

Але мені написано не так,
Не суджено чомусь звестись на ноги,
Та я ж бо сильний, не якийсь слабак.
Чому лиш біль й якісь перестороги?

Борюсь не день, не місяць, і не два,
Молюсь до Бога й дякую всім людям.
Чому ж бо у житті ось так бува
Й не відбулось зі мною дива-чуда?

Хотів я жити так, як всі живуть,
Ногами по землі святій ступати.
Чому все так, не можу я збагнуть
І ногу будуть вже ампутувати.

За що мені терпіння всі оці?
За кого я несу в житті цю ношу?
Сльозини потічком вже по щоці.
Це пережити Господа я прошу.

Щоб вдало ампутація пройшла,
Нехай з протезом, та зостався б жити!
Щоб Божа милість на усіх зійшла,
Щоб від хвороби зміг я відпочити.

Чому мені такий дістався хрест?
За що мене терпіння це спіткало?
Я ж мріяв підкорити Еверест.
Чом полотно таке життя зіткало?

Мене в молитві, люди, не лишіть,
Зі мною будьте, щиро вас благаю!
Щоб все минулось Господа моліть.
Сорочку щастя подумки вдягаю.

28.08.2021 р.