Ангели відклавши остороги,
Прагнули дізнатися про нас.
Люди ж мислили, як дикі боги,
Пили й їли із свинцевих чаш.
Довго Артеміда із ефесу
Надихала римлян доснаги.
Поки світ кордони переклеслив.
вулканічним шаром пилюги.
Після тисяч жерв богам і сонцю,
Минучи епохи та часи,
Ангелам лишилося віконце,
Затмяніле в кіптяві й росі
Хто б пустив місток крізь дні і зорі,
І провів би нас туди й сюди,
Ми б змінили пластикові форми,
І модифіковані харчі?
Час депресій змін і силікону,
Час успішних най най най най най,
Що говорять всесвіту закони?
І про що сумує тихий рай?
Ми би підказали допотопним
Щоб таки дійшли у той ковчег,
Ну а що би нам нерозторопним
Підказав би кочовик чи грек?
Ангели в дклавши остороги
© Copyright: Наталия Кадин-Фесенюк, 2021
Свидетельство о публикации №121082704092
Свидетельство о публикации №121082704092
Рецензии