Та таємная ніч, коли падали зорі
Коли місяця світло спустилось на міст
Коли сонця нема і покірні простори
Крізь чорнила ночі порозкидали хвіст
Як на небі отім було темно і тихо
Як на серці був спокій і спали квітки
Як душа обережно відкинула лихо
Як з'явилось воно на душі, мов нитки
Як щаслива була, та і ти був не проти
На даху полювати летючі зірки
Заподіявши серцю земної турботи
Поливаючи в ньому ті сплячі квітки
Я так мріяла мати с тобою зв'язок
Мати мову одну невблаганну і рідну
Щоб вона поросла, як маленький лісок
Що в собі береже любов нашу тендітну
Відриваючись в неба таємний той світ
Місяць повний так низько прилинув к Землі
В горизонтному фоні небесних орбіт
Несчисленних зірок на глибокому тлі
Не кради з неба ніч, сірий льодяний ранок
Поверни те тепло та глибокі думки
Не даруй із людьми метушливий світанок
Загоряться нехай знову тихі зірки
Нiч 2014
© Copyright: Лилия Сергеевна Яковец, 2021
Свидетельство о публикации №121082403236
Свидетельство о публикации №121082403236
Рецензии