Автобусне диво

Я узріла в автобусі вчора справжні-
               сіньке диво,
я ще досі не можу повірити власним
            очам:
математичку нашу розумну,вродливу
нижче талії мацяв хлопчина якийсь,
                як м'яча.

Чи,вірніше,м'ячі в множині-
баскетбольні,великі,розкішні,
а вона не спиняла його,не казала
             рішуче "ні!!!",
хоч могла це зробити ефективно
                й успішно.

Відчитати могла,зажадати пояснень
                від нього,
присоромити так,щоб він довго ще
                раків пік.
Що шукає він там,звідкіля виростають
                ноги,
чому в транспорті робить він це і в
               годину пік?

Відчувала обурення я,бо мокріли
                мої труси,
а вона дозволяла все більше і більше
              йому натомість.
Ну,а він,наче тісто її ягодиці місив-
не на страх,а на совість.

Вирушила губами беззвучно вона,
мені слово вчувалось таке,що й
                подумати страшно,
ненавиділа я і її,і того пацана,
що вподобав кобіту собі,майже
             втричі старшу.