Наум Гальперович. Собор. Бел. Рус
Архітэктара-рэстаўратара
На золку раступіцца ноч і ўварвецца сабор
У раніцу, поўную птушак і пахаў салодкіх.
Абудзяцца дрэвы, і сонныя гмахі, і лодкі,
Як быццам сабор той паклікаў усіх за сабой.
Памкнецца праменьчык праз хмурую тоўшчу гардзін.
Ды доўжыцца сон. І не хоча ніхто прачынацца.
Хоць трэба ўставаць і на новыя справы збірацца,
Адлік пачынаць сваіх думных стваральных гадзін.
Бо сонца на вежах свае запаліла сцягі,
І промні спадаюць да долу са столі высокай.
Хай поўняцца думкі ўзнёслым, святым, дарагім,
І сцены павеюць суровым паданнем далёкім.
Прачніцеся, людзі! Паслухайце гэтую ціш,
Шурпатую мову муроў і скляпенняў аповяд.
Сабор! Ты з дакорам і гневам маўчыш,
Нібыта стагоддзяў сваіх абрываючы повязь.
Навошта ж тады гэта ўсё, калі згінеш і ты,
Як памяць, як сэрца, як светлая цёплая мроя.
Насунецца хмара, насунецца ноч нематы,
І сонца надзеі загіне за чорнай гарою.
Найменне тваё ад вечнага слова “збіраць”,
Каб душы яднаць, абудзіць чысціню і сумленне.
Ты шмат заплаціў, і за гордыя духу памкненні.
За праўду і волю. Таму і патрэбен ты нам.
Бо ты і сумленне для нас, і трывога, і сорам.
Сінеецца неба. Імчыцца ўдалеч Дзвіна.
І блізіцца бераг высокі з маўклівым саборам
Собор
На заре расступится ночь и ворвется собор
В утро, полную птиц и запахов сладких.
Пробудятся деревья, и сонные громадины, и лодки,
Как вроде собор той позвал всех за собой.
Вознамерится лучик через хмурую толщу гардин.
И длиться сон. И не хочет никто просыпаться.
Хотя надо вставать и на новые дела собираться,
Отсчет начинать своих думных созидательных часов.
Ведь солнце на башнях своей зажгла флаги,
И лучи спадают к могиле с потолка высокой.
Пусть полнятся мысли возвышенным, святым, дорогим,
И стены пахнут суровым предоставлением далеким.
Проснитесь, люди! Послушайте эту ціш,
Шероховатый язык кладок и сводов рассказ.
Собор! Ты из укором и гневом молчишь,
Якобы столетий своих обрывая повязь.
Зачем же тогда это все, когда сгинешь и ты,
Як помять, как сердце, как светлая теплая греза.
Надвинется туча, надвинется ночь немоты,
И солнце надежды погибнет за черной горою.
Именование твое от вечного слова “собирать”,
Чтобы дави объединять, пробудить чистоту и совесть.
Ты много заплатил, и за гордые духа устремления.
За правду и свободу. Потому и нужен ты нам.
Ведь ты и совесть для нас, и тревога, и стыд.
Синеется небо. Мчится вдаль Двина.
И близится берег высокий из молчаливым собором.
Построчный перевод Максим Троянович
Свидетельство о публикации №121082205063