Бiблiо

Був і токарем він, і пекарем –
все умів, та не все встигав.
Кажуть, врешті до бібліотекарки
до якоїсь він раптом пристав.

Я не стану її професію
римувати ще раз хоча б.
Ця професія – мов конфесія,
наче хрест на людських плечах.

Знаю я, що вона його слухає,
що читає його вірші,
що боїться на нього дмухати
за вірші оті для душі.

Був багатим колись, удачливим,
мав усе, що б не забажав.
Але десь, в глибині, неначе він
жити сам собі заважав.

Врешті-решт розірвав з колишньою
і колишнім своїм життям,
де з віршами своїми був лишнім він,
де ні щастя, ані пуття.

А тепер з тою він, що бібліо...
Аж, здається, підріс на вершок...
І вона все читає біблії
чистих віршів його книжок...

Ні його, ні її не знаю я,
випадково про них почув.
Не забулися, пам'ятаються,
до сьогодні їх не забув.

Не сміюся і не засуджую.
Знаю, так їм удвох вже й буть...
І напевне вже не забуду їх –
що біблійно отак живуть...