В конце октября

1.

Радоваться этим солнечным дням.
Потоки осеннего воздуха вытекли из долин, наткнулись
на запруды над Атлантикой, и, не в силах сквозь них
прорваться, остановились, потускнели, затопили
пастбища и берега.

Когда все переменится и полыхнет, и в голосах
на холоде больше не будет хриплой размеренности,
никто и не вспомнит, как в тумане
горели зеленым огнем грузные цветки
ноябрьской капусты.

Ночь напролет перегоняют вагоны, и проводники,
как солдаты последнего верного правительству батальона,
поддерживают пламя в печках.
Пока над крышами ночных поездов подымается дым,
и связь между нами не оборвалась,
будем добираться до нужного города, надеясь,
что железные дороги доработают до конца,
оставляя нам с тобой шанс.

И это тепло, истории, рассказанные тобой -
они словно из букинистического -
я их уже читал, но люблю этот опыт другой жизни,
чьей-то любви.

В октябре тебя накрывает отчаянье -
от невозможности поменять хоть слово
в стихах, которые сейчас читаешь.

Тебя поражает то, что происходит
в наше отсутствие в наших сердцах.


2.

За железнодорожным составом в тумане стоят фургоны -
цыганский табор, что уже пустил корни.
Дети гоняют диких котов из высокой травы,
бегут за ними по сухой земле.
Мужчины сидят у входов в фургоны,
недоверчиво глядя вслед отходящему поезду -
куда ж ты доедешь в таком тумане,
ведь коровы приносят по утрам молоко,
словно архангелы благую весть?

Кто-то из пассажиров  рассказывает:
- Порой на них устраивают облавы.
Потом в новостях сообщают:
столько-то задержано и отправлено
на историческую родину.
- Это куда, в Индию?
- В Сваляву.

В Сваляве их ждут двенадцать баронов.
Сидят за дубовым столом в центровом ресторане,
слушают радио, передающее для них теплую музыку.
Официантки вышагивают, как цапли, а дети прячутся под стол.
Свет проходит сквозь высокие немытые окна
и с кухни долетают голоса:
родина для каждого  начинается там,
куда его выгонят из райского сада.

А мы с тобой, готовясь к зиме,
перебираем вещи, и переход от тепла к холоду
об'единяет наши сомнения.

Пусть  облава обойдет стороной ваши фургоны
и охрипшие псы  не разнюхают в воздухе горечь вашей жизни.
Пусть коровьи тропы выведут на далекие окраины
всех охотников, посланных выстрелить вам в сердце.
Ведь все, с чем вы имеете дело - духи и животные в черной траве.
Разговариваете с ними, дотрагиваетесь
до неназванных, безымянных вспышек огня.

Вы - потерянные, всегда
будут бояться вас, избегать.

Дети сгонят с гнезд напуганных птиц.
Птицы, успокоившись, вернутся на свои гнезда.


3.

Так долго в дороге,
что оброненные нами в щели палубы семена яблок
прижились в сырости и пыли.
Дорога - время, потраченное,
чтобы понять: мы потерянные.
Деревья прорастают из кораблей,
что плывут по рекам.
Осенью корабли загрузнут в иле,
встанут в воде и темноте.

Что ты знаешь про деревья?
Они пускают корни в трюмы и машинные отделения,
добираясь до сумрачных глубин, мест,
где спрятано сухое зерно и запас питьевой воды.

Что же им теперь делать
на кораблях, что медленно идут на дно,
отяжелев от листьев и веток?
Когда станешь думать про деревья,
думай про все, которые видела в своей жизни,
про длинные корни, что связали нас с жизнью.
Когда будешь думать о зеленых яблоках,
подумай про всех, кто работал на этой реке,
пытаясь хоть на миг удержать течение.

В конце октября
женщины возвращаются с берега.
Ветер треплет тяжелые полотенца,
словно победные флаги.

Земля нагревается и холодеет.
И ты вместе с ней
нагреваешься и холодеешь.

с украинского перевел А.Пустогаров


Кінець жовтня


Тішитись із такого сонячного часу.
Осіннє повітря, витікаючи з долин, натрапило
на загати понад Атлантикою, і не здатне тепер
вирватися, зупиняється, тьмяніє, заливає собою
пасовища та береги.

Коли все зміниться та спалахне, і голоси
на холоді втратять свою хрипкувату
розміреність, ніхто не згадає
як зеленим вогнем
в тумані горіли важкі квіти
листопадової капусти.

Цілу ніч перекочуються вагони,
й провідники в них, як солдати останнього
урядового батальйону, підтримують вогонь у печах.
Доки підіймається дим над дахами нічних поїздів,
і ще не розірвано зв’язок поміж нами,
ми будемо діставатися міст і сподіватися,
що залізниця в країні працюватиме до останнього,
даючи нам із тобою шанс.

І ось це тепло, і історії, які ти розповідаєш,
схожі тепер
на букіністичні магазини -
я все вже читав,
але так люблю цей досвід чужого життя,
чиєїсь любові.

В жовтні лишається твій розпач
від неможливості змінити бодай слово
у книгах поетів, яких
ти тепер читаєш,

лишається твоє здивування від того,
що робиться в наших серцях,
за нашої з тобою відсутності.

2

За потягом, у тумані, стояли фургони, циганський табір,
що пустив коріння. Діти виганяли з трави диких котів,
біжучи за ними сухою землею.
Чоловіки сиділи під дверима фургонів,
проводжали потяг із недовірою – мовляв,
куди можна приїхати в такому тумані,
коли корови щоранку приносять молоко,
наче архангели добру звістку.

Хтось із пасажирів розповів:
- Іноді на них тут влаштовують облави.
Передають у новинах: стільки-то
осіб було затримано й відправлено
на історичну батьківщину.
- Це куди? – Запитали в нього. – В Індію?
- В Сваляву.

В Сваляві на них чекають дванадцять баронів.
Сидять собі за дубовим столом в центральному ресторані
й слухають радіо, в якому крутять для
них теплу музику. Офіціантки ходять
довкола, мов чаплі, і діти ховаються під столом.
Світло падає з високих немитих вікон
і голоси лунають на кухні – батьківщина
для кожного з нас починається там,
куди нас виганяють
із райського саду.

І ось ми з тобою перебираємо речі,
готуючись до зими, і цей перехід
від тепла до холоду,
додає злагодженості
нашим з тобою сумнівам.

Хай облава омине ваші фургони, і захриплі пси
не винюшать у повітрі ваші хатні гіркоти.
Хай усі мисливці, послані поцілити ваші серця,
виходять коров’ячими стежками
на далекі передмістя. Бо все, з чим маєте
справу – духи й тварини в чорній траві.
Заговорюєте до них, доторкаєтесь
до невимовлених і неназваних
спалахів вогню.

Таких як ви, загублених, завжди будуть
боятися й оминати.

Діти будуть зганяти з гнізд наполоханих птахів.
Птахи, заспокоївшись, вертатимуться
на власні гнізда.

3

Так довго в дорозі,
що розгублене ними між шпарок у палубі яблуневе
насіння приживається в волозі й поросі.
Дорога – це час, потрачений нами на розуміння
своєї загубленості. Дерева виростають
на кораблях, що рухаються ріками.
І ось восени кораблі
вгрузають в мул, і стоять
серед води і темряви.

Що ти знаєш про дерева? Дерева пускають коріння
в трюми й машинні відділення,
добираються до присмеркових глибин
і тих закутків, де сховано
сухе зерно й запаси питної води.

Що вони мають тепер робити
на кораблях, які повільно йдуть на дно,
обтяжені листям і гіллям?
Коли будеш думати про дерева,
думай про всіх, кого ти бачила в своєму житті,
про довге коріння, яке пов’язує
нас із життям. Коли будеш думати
про зелені яблука,
думай також про тих багатьох, хто працював
на цій ріці, намагаючись хоча б на мить
стримати її течію.

Кінець жовтня.
Жінки йдуть від берега.
Вітер полоще важкі рушники,
мов прапори переможців.

Земля нагрівається і охолоджується.
І ти нагріваєшся і охолоджується
разом із нею.