Припинив кричати уночі...
А колись – кричав... Таке бувало...
Це коли душі у тілі мало
місця, от тоді вона кричить.
У біді завжди кричить душа.
А біда буває незворотня –
бо душа лишається самотня,
як любов навіки полиша.
Вже не буде дотиків руки –
десь, у глибині, душа ще стогне –
ні, я не кричатиму в безсонні,
по ночах дивлюся на зірки...
Може, й справді, як згаса душа,
зірочка запалюється в небі?..
На зірки дивитися – потреба
людям й душам, що живуть в віршах...
Припинив кричати уночi...
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121082102219
Свидетельство о публикации №121082102219
Рецензии