Фатальність кличе дивні почуття,
Душа вайрує між двома світами,
Немов дитя саме й без сповиття,
Так голо чується єство і самість.
Але калітка з потойбіччя є.
Лежить у хащах дум, у тиші серця.
Те відчуття прозоре і благе
На найтихіших комариних герцах.
Завіса між можливим і буттям
Впаде торкнувши голі ноги й мокрі.
Дощить в душі всередині, ось, там.
Бо ж в потойбіччя прохолодний дотик.
У сонця й місяця відтінок помаранч.
Душе, вдивляйся пильно в зміст і колір,
вживай просвітлення на ланч,
нехай хоч вічно будуть ноги голі.
Фатальн сть кличе дивн почуття
© Copyright: Наталия Кадин-Фесенюк, 2021
Свидетельство о публикации №121081904400
Свидетельство о публикации №121081904400
Рецензии