Фёдор Тютчев. Она сидела на полу. Рус. Бел
И груду писем разбирала —
И, как остывшую золу,
Брала их в руки и бросала —
Брала знакомые листы
И чудно так на них глядела —
Как души смотрят с высоты
На ими брошенное тело...
О, сколько жизни было тут,
Невозвратимо-пережитой!
О, сколько горестных минут,
Любви и радости убитой!..
Стоял я молча в стороне
И пасть готов был на колени, —
И страшно-грустно стало мне,
Как от присущей милой тени.
Яна сядзела на падлоэе
Яна сядзела на падлозе
І груду лістоў разбірала —
І, як астылы попел у позе
Брала іх у рукі і кідала —
Листы нібы та ёй з радні,
Цудоўна так на іх глядзела —
Як душы глядзяць з вышыні
На імі кінутае цела...
О, кольк тут жыцця карцін,
Незваротна-перажыта!
О, колькі гаротных хвілін,
Кахання і радасці забіта!..
Стаяў я моўчкі, бы ў вакне
Гатовы ўкленчыць на калені, —
І страшна-сумна стала мне,
Як ад прысутнічай тут цені.
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №121081307990