Л. Костенко-У присмерковi доброi дiбровостi-На рус

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "У присмеркові доброї дібровості":

У сумрака вечернего дубравости
пшеничный привкус скошенного дня.
На крутосклонах серебра днепровости
седлает вечность чёрного коня.

Шлейф облаков несёт с собою вечность.
Они плывут куда-то в Чигирин.
Я в степь хочу.  Хочу я в незаметность.
В покой по душу самую, в полынь.
 
Вот так брести. Чтоб тихо - как в соборе
с давным-давно утерянным ключом.
Остыла степь, из звёздного узора
жук вынимает звёзды рогачом.

А дальше - Днепр, и аж до Базавлука,
аж за порогов камни,  за лиман.
Споткнувшаяся о весь мир разлука
идёт на нас, как страшный Тамерлан.

Ты где-то там, за сумраком, за далями,
ты где-то там, где звуки не слышны, -
так властно и так медленно выманиваешь
меня из ночи и из тишины...

Эмма Иванова.
13.08.2021г.

================================

           Оригінал:
         Ліна Костенко
  У присмеркові доброї дібровості

У присмеркові доброї дібровості
пшеничний присмак скошеного дня.
На крутосхилах срібної дніпровості
сідлає вічність чорного коня.

Киреї хмар на плечах має вічність.
Вони пливуть кудись на Чигирин.
Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість.
По саму душу в спокій і полин.
 
Отак брести. А тиша — як в соборі
з давно-давно загубленим ключем.
Холоне степ, і невкипілі зорі
рогатий жук виймає рогачем.

А там — Дніпро, аж ген до Базавлука,
аж за пороги й далі за лиман.
Об цілий світ спіткнулася розлука
і йде на нас, страшна, як Тамерлан.

А ти десь там, за даллю вечоровою,
а ти десь там, за морем тишини,—
так владно, так повільно вичаровуєш
мене із ночі, з тиші, з далини…
                Ліна Костенко