Із подивом я невимовним
живу вві сні і наяву,
спостерігаю диво дивне загадкове,
що поки взагалі іще живу.
А скільки було тих чіпких, розумних?!
Усі до строку вже покликані вони...
І мимоволі починаєш думать думу, -
За що мені Господь подовжив дні?
Таких пеньків і поворотів
моя судьба наповнена була,
що я, прямий і голоротий,
сто раз міг впасти із з сідла.
Не впав. Не спішивсь на етапі.
Одна підпірка вже, та сам іду
й, немов би загнаную шкапу,
веду Пегаса в поводу.
А совість все ж гризе незмінно,
і муляє щодня суєтне щось
при думці, що, можливо, без упину,
десь Там від мене ждуть чогось...
Пегас i я
© Copyright: Петр Скорук, 2021
Свидетельство о публикации №121081101559
Свидетельство о публикации №121081101559
Рецензии