Не відаю, не знаю чи сумуєш,
Чи в пам'яті малюєш мене ти.
Та я все бережу і пам'ятаю,
Сумую в час нічної самоти.
А скоро прийде осінь із дощами,
Наллє по вінця до душі печаль,
Тоді ти зрозумієш мої жалі,
Відчуєш тугу у моїх віршах.
Ночами довгими осінніми,
Під темним небом в сяйві зір,
У снах позву тебе по імені,
По місячній дорозі прийду ,вір.
Не забувай , моє ім'я повторюй
І згадуй в дощову осінню ніч.
І я постану ранком на порозі,
Не сном, а жінкою торкнусь знов твоїх пліч.
Тоді печаль i самота розтануть,
Бо двоє знову віднайшлись.
Під шурхіт падолисту у тумані,
Підуть вони в любові, як колись.
Не вiдаю, не знаю...
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2021
Свидетельство о публикации №121080205339
Свидетельство о публикации №121080205339
Рецензии