Порцелянова лялька

М. Ганно! Іди-но обідати! Мерщій! Хутенько!
Г. Ну, бувай, Маріє!
Мамо, чи можна взяти із собою Марійку? Нехай вона теж подивиться картини.
М. Вкотре тобі повторюю: з такими ляльками не бавляться, на них самих, як от на картини в галареї, дивляться.
Л. Знову пішла моя подружка Ганнуся. – Зітхнула лялька на скляній поличці.
Я. Ганно! Ганно!
Г. Та чую! Привіт, Яно!
Гуляти? Так,  почекай мене у дворі…
Спідницю? Добре, мамо.
А Марія? Вона теж хоче на прогулянку. Чи то Яна подивиться.
М. Як схоче, то зайде до нас -- і подивиться. Але бавитися нею не можна. Всеодно.
Г. І Оленці, і Віці, і Настусі. А завтра Вітька буде. Нехай. Ну то я не вихвалятимусь. Так тільки, трошки.
Так, печиво дуже смачне. Хочу іще!
А знаеш, мені нещодавно батьки привезли ляльку. Аж із самої Праги. Вона незвичайна. З нею навіть гратися не можна. І вона в нас стоїть на місці почоту. Та ні, не на дошці.
От ходім в іншу кімнату.
(Маленькими дитячими шажками, стрибками перебігають коридор.)
Диви! «У-ні-каль-на!»  -- Тато казав. Бачиш?! Колір, комірці, платтячко, волосся пелюсткове, кучерики фарбовані, оченятка мальовані, щичкі рожеві… Ще й башмачки брунатні! З чого?
Та ні, не з дерева.
З пор-це-ля-ни!
Це б то «мов скляна».

В. Ходімо краще м'яча ганяти! Нащо тобі та Марійка, як ти за неї подруг позабувала! Наче ховаешся. Ось м'яч – інше діло! То ходім вже!
Г. Не подобається? І не треба! Бери свою брудну, облізлу кульку – і коти її на двір.
М. Схаменися, Ганно! Що ти робиш! Тобі ж і гратися в неї можна! Звичайно «так»! Злізь звідти, будь ласкава!

Катерино! А в мене є для тебе щось! Це навіть хтось. Я знаю, що твій дідусь – коллекціонер, він збирає різні цікаві речі. Зокрема, іграшки; і є в нього декілька старовинних ляльок – роботи майстрів.
Г. А ось ще одна, сучасного автора.
М. Її звуть Марія.
Г. А як для твого діда -- можна і Машка.
М. В надійні руки – тримай. Одержуй. Вийнятково чудова! Надзвичайна!
Ганна раз ледве на череп'я не перевела!
Г. Налюбувалася.
М. А тобі як раз до діла.
Г. Такої більше нема.
    23-26.09.2000