…Плескалося безкрає море людського горя і жалю –
йшли шанувальники й актори і на руках несли труну.
У ній Висоцький...
Мельпомена йшла разом з смертними в сльозах:
згубив порок її актора – душа злетіла, наче птах…
Замовкло серце. В ніч липневу він пісню не скінчив свою –
нажаль, його «примхливі коні» не зупинились на краю.
І зойкнули гітарні струни, останній пролунав акорд,
та всі пісні його і думи живуть гучним відлунням нот.
Із року в рік несуться коні, летять у прірви на краю,
гітару тискають долоні, і пальці смикають струну.
Захриплим голосом з екрану, знайомо бард для нас співа.
Мабуть, ніколи ми не звикнем, що вже Висоцького нема…
На день смертi Володимира Висоцького
© Copyright: Тамара Базилевская, 2021
Свидетельство о публикации №121072805780
Свидетельство о публикации №121072805780
Рецензии
Мабуть, ніколи ми не звикнем, що вже Висоцького нема… 5+
Людмила Кудрявцева Тирасполь 28.07.2021 20:34 • Заявить о нарушении
Людмила Кудрявцева Тирасполь 28.07.2021 20:34 • Заявить о нарушении