Устим Кармелюк

Ой, Устиме Кармелюче,
Меснику народний!
Ти панам так надокучив,
Як кістка у горлі.

Ой, Устиме Кармелюче,
Останній гайдамаку!
Не одного пана замучив,
Як гицель собаку.

Ой, Устиме Кармелюче,
Український Робін Гуде!
Карав панів неминуче,
Уже так не буде.

Устим був парубок моторний,
А ще гонорливий,
Не слухав пана по вівторках,
А надто - по неділях.

Пан, щоб здихатись неслуха,
Віддав його в москалі,
Та лаври народного месника
Бачив Устим уві сні.

Тож він утік із армії,
Хтось скаже: "Дезертир!"
Та з армії вульгарної
Утік сільський кумир.

Він повернувсь у рідний край,
Де скніли кріпаки,
Він мріяв про селянський рай
Без панських ланцюгів.

Очолив боротьбу селян
За волю, правду й мир,
І грабував панів щодня
Селянський командир.

Він грабував багатіїв,
А гроші роздавав
Селянам. Бо заради них
Усе це й затівав.

Не раз, потрапивши в полон,
Почув він смертний вирок,
Але, оглянувши його,
Суддівство постановило:

"Такий би ще попрацював, -
На каторгу його!
А щоб він нас не забував, -
По спині батогом!"

Устим привик до відшмагань
І до сирих в'язниць,
До марних панських намагань
Його остепенить.

Одного разу він зв'язав
Із сорочок канат,
Й по нім з в'язниці утікав
Син, чоловік і брат.

А якось їхав чоловік,
І скаржився на долю,
Сльози крапали з повік,
Бо голодні й хворі

Дружина та дітлахи
Лишилися вдома,
А ще панщина й борги
Довели до хронічної втоми.

Їде він на ярмарок,
Волів продавати,
Коли це під явірком
Кармелюк кирпатий

Стоїть. Та й пита його:
"Куди їдеш, друже?"
А той і відповідає:
"Потрібні гроші дуже,

Бо родина недоїдає,
То їду на ярмарок,
Та волів своїх останніх
Продам, і корівку ялівку."

"Постривай, не продавай" -
Кармелюк йому говорив, -
"Сто карбованців тримай,
І Кармелюка на селі похвали."

Чоловік узяв карбованці
Зі здивованим обличчям,
А Кармелюк похапцем
Чкурнув у ліс з узбіччя.

Зрадів тоді той чоловік,
І вирушив до шинку
Випити чарку чи дві,
Забув про дітей і жінку.

Незчувся, як поцупили
Ті гроші зловмисники,
А чоловік скоцюрблений
Картав себе, звісно.

Коли це увійшов Устим,
Та й каже чоловіку:
"Цього разу я тебе простив,
Але наступного - наб'ю пику!"

Й дав сто карбованців знову,
А чоловік відтоді
Кинув пити і раптово
Справи пішли вгору.

А якось грабували екіпаж
Хлопці-гайдамаки,
Екіпаж той був не наш,
В нім сиділи панІ гарні.

Один хлопець не втримався
Й почав залицятись,
До пані наблизився
Й поліз цілуватись.

Та Кармелюк наказав
Його покарати,
Перед пані вибачивсь, хоч гроші й забрав -
Такий був дивакуватий.

Його шмагали батогом,
Таврували тавром,
А він тікав з в'язниці знов,
І формував ядро

Селянських акцій і повстань.
Панів, наче бур'ян
Знешкоджував цей здоровань
З промовистим ім'ям.

Але найдужче незлюбив
Він українців тих,
Які своїх же земляків,
Старих і молодих,

Обдурювали. А панам
Служили, як хорти;
На Україну, як на крам
Дивилися вони.

Таких ненавидів Устим
Всім серцем Кармелюк,
І за життя своє устиг
Провчити цих зміюк.

Одного разу Кармелюк
Покинув гайдамацтво,
І став, як хлібороб, за плуг,
Забув про розбишацтво.

Любив дружину й діточок,
Але боліло серце,
Коли він бачив знов і знов
Нахабство й шкуродерство.

Він грабував грабіжників,
Ошукував ошуканців,
І армію сподвижників
Поповнювали новобранці.

Та влаштували засідку
Пани на отамана,
Й застрелили, як наслідок,
Останнього могикана.

Застрелили срібним ґудзиком
Лицаря-характерника,
Але не вбили боягузи
Слави народного месника.

Хоч нащадки й призабули,
За що боровся пращур,
Проте пам'ятають минуле
Печери та хащі...



(русский перевод)

Ой, Устим Кармелюк,
Ты народный мститель,
Ты панам так насолил,
Как кость в горле.

Ой, Устим Кармелюк,
Ты последний гайдамак,
Не одного пана замучил,
Как живодер собаку.

Ой, Устим Кармелюк,
Ты украинский Робин Гуд,
Наказывал панов неизбежно,
Уже такого не будет.

Устим был парень проворный,
А еще горделивый,
Не слушал пана по вторниках,
А по воскресеньях - и подавно.

Пан, чтобы избавиться от самовольника,
Отдал его в армию,
Но лавры народного мстителя
Видел Устим во сне.

Поэтому сбежал он из армии,
Кто-то скажет: "Дезертир!"
Но из армии вульгарной
Сбежал сельский кумир.

Он вернулся в родные края,
Где изнывали крепостные,
Он мечтал о деревенском рае
Без панских цепей.

Возглавил борьбу крестьян
За волю, правду и мир,
И грабил панов каждый день
Крестьянский командир.

Он грабил богачей,
А деньги раздавал
Крестьянам. Ведь ради них
Всё это и затевал.

Не раз, попав в плен,
Он слышал смертный приговор,
Но, осмотрев его,
Судьи решили:

"Такой бы еще поработал,
На каторгу его!
А чтоб он нас не забывал,
Плетью по спине его!"

Устим привык к поркам
И к сырым темницам,
К напрасным попыткам панов
Его усмирить.

Как-то раз он связал
Из рубашек канат,
И по нему с тюрьмы сбежал
И сын, и муж, и брат.

А однажды ехал человек,
И жаловался на судьбу,
Слезы капали из век,
Потому что голодные и больные

Жена и дети
Остались дома,
А еще барщина и долги
Довели до хронической усталости.

Едет он на ярмарку,
Буйволов продавать,
Вдруг под кленом стоит
Кармелюк курносый.

И спрашивает его:
"Куда едешь, друг?"
А тот и отвечает:
"Нужны деньги очень,

Потому что семья недоедает,
Вот и еду на ярмарку
И буйволов своих последних
Продам, и телицу тоже.

"Погоди, не продавай" -
Кармелюк ему говорил, -
"Держи сто рублей,
И Кармелюка на селе похвали."

Тот человек взял рубли
С удивленным лицом,
А Кармелюк резво
Скрылся в лесу с обочины.

Обрадовался мужичок,
И отправился в корчмушку
Выпить рюмку или кружку,
Забыл о жене и детях.

Не заметил, как сперли у него
Деньги злоумышленники,
И мужичка аж скорчило
От угрызений совести.

Вдруг вошел Устим,
И говорит мужику:
"На этот раз я тебя простил,
Но в следующий - набью рожу!"

И дал сто рублей опять,
А мужичок с тех пор
Бросил пить и внезапно
Жизнь стала налаживаться.

А как-то раз грабили экипаж
Парни-гайдамаки,
Экипаж тот был не наш,
В нем сидели красивые барышни.

Один парень не выдержал
И начал приставать,
К барышне приблизился
И полез целовать.

Но Кармелюк приказал
Его наказать,
Перед барышней извинился, хоть деньги и забрал -
Такой он был чудак.

Его лупили кнутом,
Клеймили клеймом,
А он убегал из тюрем вновь,
И формировал ядро

Крестьянских акций и восстаний.
Панов, не украинцев,
Устранял этот здоровяк -
Говорил им: "Проваливайте отсюда!".

Но больше всех не полюбил
Он украинцев тех,
Которые своих же земляков,
Старых и молодых,

Обманывали. А панам
Служили, как псы;
На Украину, как на товар
Смотрели они.

Однажды Кармелюк
Оставил гайдамачество,
И встал, как хлебопашец, за плуг,
Забыл о разбойничестве.

Любил жену и детей,
Но болело сердце,
Когда он видел вновь и вновь
Наглеж и шкуродерство.

Он грабил грабителей,
Обманывал обманщиков,
И армию сподвижников
Пополняли новобранцы.

Но устроили засаду
Паны на отамана,
И застрелили вследствии
Последнего из могикан.

Застрелили серебрянной пуговицей
Рыцаря-колдуна,
Но не убили трУсы
Славы народного мстителя.

Хотя потомки и подзабыли,
За что боролся предок,
Однако помнят прошлое
Пещеры и чащи.