Розсипав мiсяць зорi з решета

Розсипав місяць зорі з решета,
Розсипав їх на неба скатертину,
Тепер від зір вона вже золота,
Дивлюся, мов на зоряну хустину.

Напевно їм співають солов’ї
І коники для них на скрипках грають,
Радіють і від цього всі гаї,
Ще й срібні роси на усе спадають.

А місяць, срібний красень, серед них,
І дивиться, й милується, й радіє,
Вже навіть вітер-непосида стих –
Красою любуватися воліє.

Та й подих аж тамує ця краса,
Очей відвести просто неможливо,
Виблискує від сяйва і роса,
В гармонії все робиться грайливо.

Звабливо манять зорі в височінь,
Неначе з таци неба промовляють,
Хоча до них такая далечінь,
Та нам вони усі яскраво сяють.

І таємниця в зіроньок своя,
Лиш місяцю її всі довіряють.
Дивлюсь на них і думаю ж бо я,
Із місяцем про що все розмовляють?

24.07.2021 р.


Рецензии