Збагнути хоч себе... Розкрити таємницю
загублених давно у темряві ідей,
що майже без зусиль ламали світла крицю,
допоки ніч смалив всміхнений Асмодей.
Торкатися стіни із плямами від крові
загиблих близнюків з люстерка в гаманці...
Напевно, тут усім не стачило любові
за ницість у думках і терня на вінці.
Сміятися з небес... Коли Петро не пустить,
то сенсу для земних ніякого нема
не знати за життя душевної розпусти
і вірити у те, що доля не німа.
Накреслити овал на брилі десь у Римі...
Людина не зайде за пам’яті паркан,
щоб прозу віднайти у вихололій римі,
вдягнувши без умов ілюзії аркан.
І, врешті, перейти метафори дорогу
у напрямку простих, мов ангели, людей,
збагнувши хоч себе в глобальних плана Б-га
на втрачений давно у справах світ ідей.
Розклад
© Copyright: Александр Ноцкий, 2021
Свидетельство о публикации №121072200964
Свидетельство о публикации №121072200964
Рецензии