Лiна Костенко - Бiла симфонiя - перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Бiла симфонiя":

      Белая симфония

Нам было тогда не до смеха.
    Ночь подняла завесу -
    белой симфонией снега
плыла над мачтами леса.

А лес дрейфующей шхуной
поскрипывал, льдами обуздан,
когда вдруг парнишка юный
сказал мне со взрослой грустью:

- Ты песня моя лебединая,
любовь ты моя последняя...
     Свойственно юным, видимо,
любить, словно перед смертью.

Ведь это достоинство личное:
- гляди, как же много прОжито!
Подростки хотят для солидности
иметь за плечами прошлое.

В облепленных снегом ветрилах
метель выводила ноты...
Я что-то ему говорила,
и тоже - трагичное что-то.

Была та любовь фатальной,
     будто из драмы Ростана...
Я только снег вспоминаю,
     тот, что давно растаял.

     Белую снега симфонию,
     шхуну во льдах-торосах...
Сейчас - до смеха с тобою нам!
Сейчас нам - легко и просто!

Тебе хорошо и весело,
приятно на свете жить.
Ты только, как все воскресшие,
не любишь про смерть говорить.

Имеешь, наверно, рацию.
А прошлое вмёрзло в лёд.
И это не декорация...

Симфонии белой взлёт.

Стонать будет вьюга белая
над лесом вплоть до утра...
А ты - любовь моя первая.
Последняя же - была.

Эмма Иванова.
20.07.2021г.

================================

        Оригінал:
      Ліна Костенко
      Біла симфонія

Було нам тоді не до сміху.
Ніч підняла завісу –

біла симфонія снігу
пливла над щоглами лісу.

А ліс, як дрейфуюча шхуна,
скрипів, у льоди закутий…
І хлопець, зворушливо юний,
сказав із дорослим смутком:

– Ти пісня моя лебедина,
останнє моє кохання…

В такому віці людина
завжди кохає востаннє.

Бо то уже справа гідности –
життя, бач, як сон, промайнуло.
Підлітки для солідности
мусять мати минуле.

Завіяні снігом вітрила
звисали, як біла гичка…
Я теж йому щось говорила,
і теж, певно, щось трагічне.

Було кохання фатальне,
майже з драми Ростана…
Я тільки сніг пам’ятаю,
отой, що давно розтанув.

Білу симфонію снігу,
шхуну, в льоди закуту…

А нам з тобою – до сміху!
А нам з тобою не смутно!

І добре тобі, і весело
на білому світі жити.
Ти тільки, як всі воскреслі,
не любиш про смерть говорити.

І маєш, напевно, рацію.
Минуле вмерзає в кригу.
І це вже не декорація…

Біла симфонія снігу.

Стогне завія до рання,
зламавши об ліс крило…
Ти – моє перше кохання.
Останнє уже було.
----------------------------------- Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=13056