Волосся сиве, любий... Свiтлана Рибчук

 
Оригiнал:


Волосся сиве, любий : вже роки...
-- Кохана, ні , то сніг мете й мете.
Забурхав непролазно всі стежки
Й на скроні твої все паде , паде...
-- А зморшки, рідний, добре придивись ,
Мов лист осінній, висохла краса...
-- Мені, моя єдина, посміхнись :
У посмішці твоїй цвіте весна.
-- Стара я стала, молодість втекла ,
Полином гіркне присмак на вустах.
-- Юність у зрілість , люба, побрела,
Але виблискує промінчиком в очах.
Хоч голови і припорошив сніг,
Він наших душ не вистудив тепло.
З тобою я впізнав святість і гріх,
Сльозу і радість -- все у нас було.
-- Я теж, мій рідний , не рахую літ :
По краплі щастя, мов причастя, п'ю,
Кохаючи тебе, життя і світ...
Ти -- мрія, що y вічність понесу...
Волосся сиве, любий : все мина ...
-- То подих мудрості, кохана, не журись.
Тобі так личать мудрість й сивина...
До серця міцно, моя мила, пригорнись.
17.07.21.
© Свiтлана Рибчук (Боднарук)
Світлина із мережі.


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Седеет волос, милый: что ж, года…
-- Любимая, то снег метёт, метёт…
Запорошил все тропы, как всегда,
И на виски твои падёт, падёт…
__ Да и морщинок разве мало, глянь,
Как лист осенний, высохла краса…
--Единственная, ты себя не рань:
В твоей улыбке всё цветёт весна.
-- Стара я стала, юность утекла,
Полынью горькой привкус на устах.
--То в зрелость юность, видно, побрела,
Но лучиком блестит она в глазах.
Хоть головы и приукрасил снег,
Он наших душ не выстудил тепло.
С тобою святость я познал и грех,
Слезу и радость  -- было, как в раю.
--Родной, я тоже не считаю лет:
По капле счастье, как причастье, пью,
Любя тебя и жизнь, и целый свет.
Мечту мою я в вечность понесу…
А волосы седые – не вина…
-- То мудрость дышит, люба, не корись.
Тебе к лицу так эта седина…
Ты к сердцу крепче, милая, прижмись.


Аватар из Инета