Лина Костенко. Finita la tragedia. П-д с укр. яз

Мой перевод стихотворения Лины Костенко
"FINITA LA TRAGEDIA":

Свечою таял от смертельной хвори
старик. Актер. Но то была не роль.
Голос отжил, как греческие хоры.
Он уходил, шекспировский король.

Растерянная уж несла афиша
имя его, словно вечерний звон.
И звука в  зале было не услышать,
когда на сцене появлялся он!

Его жена в театр привозила.
Ждала, припав к кулисам. Он играл.
Играл как мог, покуда были силы.
А зал от слез не видел – горевал.

Играл не так. Но не играть не мог он.
В последний раз. Еще! И угасал…
И возвращался умирать домой он,
но вновь и вновь в искусстве воскресал.

Играли с ним на сцене молодые.
Срывали голос, морщили «чело».
Все – подмастерья и мастеровые:
Средь них пока что не было Его.

Он умирал. И с ним его эпоха.
На бис ее не вызовешь, увы!
Последний акт. И занавес… И похороны.
Глаза и у бессмертья слез полны.

Оригинал:
Ліна Костенко."FINITA LA TRAGEDIA"
 
Вмирав актор. Він був смертельно хворий,
Він був старий. І це була не роль.
Віджив той голос, наче грецькі хори.
Вмирав актор, шекспірівський король.

Його ім’я розгублена афіша
Уже несла, як вечоровий дзвін.
Яка у залі западала тиша,
Коли на сцені ще з’являвся він!

Його в театр привозила дружина.
Стояла там, припавши до куліс.
А він ще грав. І ми за ним тужили,
І вже його не бачили від сліз.

Він грав не так. Але не міг не грати.
Іще раз. Ще! Востаннє... І згасав.
Додому він вертався умирати,
Але в мистецтві він ще воскресав.

А поруч грали молоді, високі.
Зривали голос, морщили чоло.
Але це так, це все іще масовка.
І серед них Його ще не було.

А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.
Її уже не викличеш на "біс".
Остання дія... Кладовище. Похорон.
В безсмертя очі також повні сліз.