Ох, як зашепотiло тiло

Місяць луною ятрилося серце,
місяць воно шепотіло мені
вірші твої про святу…
не...?
роздільність
любові.
А яка, мій давній дружечок,
потрібна була б нам тоді?
О,
як ми зав'язані були тоді
у…
І, звичайно ж…
Таємне щось,
неясно чарівне щось,
між нами було.
Та щоб тільки в душі,
щоб ніде і ніколи, ніколи
нікому.
А тобі?!
Навіть
під тортурами
я не зізналася б
у тому,
що…
Боже,
кому.
Та і в чому?!

... Серце урвалося,
адже і я відчувала,
всім іством своїм
я відчувала,
під тою ж луною і ти…
Ти не хотів, не хотів,
нашу любов розділяти?

Але очі тебе...
ВИДАВАЛИ!!!

Місяцем стала
рогатим,
бодатим,
блудливим,
наше кохання…
От і знайшла я,
тіла взаємність
з іншим,
живу, як жила –
безтрепетно,
та безтурботно…
Але!!!
НАВЕСНІ...
В ПОВНИЙ МІСЯЦЬ!!!
Вити не можу,
бо засміють,
а запити,
одразу ж,
мене ж,
заштовхають в холодню…
І я.
Маюся
кожною
ніччю
травневою
про
не…
роздільність
твоєї
с медузою в грудях,
жагучої
той,
НЕЛЮБОВІ.