Була – чужа, а стала – невід'ємна,
тремтливо рідна, ніжна складова.
Лиш кину оком – погляду приємно,
аж крутиться коханням голова.
Де ти ходила, дівчинко невинна?
Де? Стільки років? По яких стежках?
Чом не мені ти народила сина?
Чом не зріднилися у діточках?
Приречені, тепер ми будем двоє.
Ти – рідна саме так, як рідний – я...
А може, ти і не була чужою?
А може, ти завжди була моя?
Була - чужа, або Приреченiсть
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121071505792
Свидетельство о публикации №121071505792
Рецензии