Я і досі не можу спокійно дивитись на небо,
у якого нема ані віку, ані глибини...
Небо-небо, завжди ти таке, як душі моїй треба:
ти – і промінь весняний, і – ночі зіркової сни.
Не під ноги дивлюсь, як не хочеться повнитись сумом,
а вдивляюсь у небо, що суму не знає і в дощ.
Небо може розвіяти простором будь-які думи.
Небо – краща зі прощ, беззумовно, й найвища зі прощ.
Небо-небо, моя чиста, світла людськая потреба –
не даремно вдивляємось в небо, як шепчемо: «Бог»...
Я і досі не можу спокійно дивитись на небо,
через те що колись ми дивились на небо удвох...
Я i досi не можу спокiйно дивитись на небо
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121071306134
Свидетельство о публикации №121071306134
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
