Вийти живою

Чарівна мелодія, наче та зірка з небес,
Так тихо зотліла за обрієм - ніжна, прозора.
У повені хмар потонув світ добра і чудес,
Розгнівана блискавка навпіл розрізала гори,

Усе в одну мить розділила на "після" і "до",
І щось усередині сторч догори повернула.
Все те, що любила, стягнула униз, на асфальтове дно,
А голову стиснула так, щоб дивитись в минуле

Останнiй рятунок - крізь зуби - "мовчи і терпи"
Як тільки дивилася в дзеркало - бачила монстра
Зсередині скрізь проривались отруйні шипи,
Що рвали, вбивали болюче, повільно і гостро.

Тягнулись шипи до людей, до самого життя,
Й тягнули всі сили, ніяк не спроможні спинитись
Жадаючи крові, насильства, вини, каяття,
Душею, як добрим вином, до нестями напитись.

Душа ж не здавалась, на смерть б'ючись, не на життя.
Ламалися ікла, від крові і гніву червоні.
Щоб знов повернути ті світлі, живі почуття,
Та більше не бути заручницею у полоні.

Ти пробач, що не стала, та вже і не стану
Я твоїм ідеалом, твоєю святою,
Та не смій дорікати, що з пекла омани
Цього разу насмілилась вийти живою...