Лина Костенко. Уют поет так сладко, как сирена. П-

Мой перевод стихотворения Лины Костенко
"А затишок співає, мов сирена..."

Уют поет так сладко, как сирена.
Не надо воска – я не Одиссей.
Уже львы ждут, и ждет меня арена.
Наверное, жизнь – вечный Колизей.

Что ж люди гибли издавна за веру,
И этот спорт придумали не мы.
Тут главное – в глаза любому зверю
смотреть, не оступиться, быть людьми.

Когда меня потащат на арену,
когда натравят зверя на меня,
в нем вашу глупость дикую мгновенно
и мстительный ваш гнев узнаю я.

Оно во мне, восстание святое.
В кровавый всматриваюсь ваш туман.
И палачам в мгновенье роковое
скажу, как первый тот из христиан:

- Меня не сжечь вам, хоть законы строги.
Огонь холодный, он уже погас.
И ваши львы уже мне лижут ноги.
И ваши слуги презирают вас.

Оригинал:
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде мене арена.
Життя, мабуть, — це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний винайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваші леви лижуть мені ноги.
І ваші слуги насміялись з вас.
               
             Ліна Костенко.