Ти все ж наснився... Сивий. Іронічний.
Простий, як двері в вигаданий рай.
До наших душ засуджений довічно
за те, що сам поклав людині край.
Ти все ж не кинув... Знаєш, тут - не небо,
та все ж занадто вихололих хмар,
що так і гинуть втріскатися в тебе
і пригостити зіллям з чорних чар.
Ти все ж даруєш... Хвилями шепочеш
про жагу п’ятниць в темряві субот
й прозору ковдру приспаної ночі,
що кличе в день без болю і скорбот.
Ти все ж не краєш... Бавишся на зорях
своїм відлунням. Ставиш не на нас,
єдино щирих розумом у горі
від простору, завуженого в час.
Ти все ж існуєш... Дивний і безмежний,
немов твоє приховане ім’я,
в якому світ шукає обережно
пустий Едем, де знов спочину я.
Радiсть ранку
© Copyright: Александр Ноцкий, 2021
Свидетельство о публикации №121071201641
Свидетельство о публикации №121071201641
Рецензии