До шлюбу калина збиралась...

До шлюбу калина збиралась.
Серце її з вітром  з,єдналось.
Раненько росами вмивалась,
Білими квітами прикрашалась.

А вітер волосся їй гладив,
Добре він з калиною ладив.
Ласкаво співав їй на вуха
І калину у всьому слухав.

Казала калині мате,
Що з вітром ти будиш мати?
Чі не зазнаєш з ним лиха,
Чі буде завжди він тихим?

Налетить, розтріпа волосся,
І зігне, як у полі колосся.
І повіється вітер далі,
Залишивши тебе в печалі.

-Ні, матуся, я теж кохаю,
І він теж, я це добре знаю.
Він повіки зі мною буде
І другого в мене не буде.

- Щож, калина, твоя то воля,
Хай вам буде щаслива доля.
Цвіт твій білий хай не змарниє,
Й доля лиха не заподіє.

Заручівся вітер з калиною,
Став ласкаво звати "Єдиною".
Обтрусив її білі квіти ,
І з,явились бажанні діти.

Та вітра не живуть на місті,
Вітру віятись треба далі.
Облетіло з калини листя,
Стогне серце її в печалі.

Пригортає вона синочка,
Вірне, мабудь, матусино слово.
Підростає красуня-дочка,
Не зробити б помилки знову.