Николай Заболоцкий. Журавли. Перевод с русского

Вилетівши з Африки у квітні
До кордонів рідної землі,
Невидимі в сутінках досвітніх,
Потопали в небі журавлі.

Випростав сріблясті дивні крила,
Ключ летів в безмежності широт.
Де чекала їх домівка мила,
Вів вожак улюблений народ.

А коли під крилами блиснуло
Озеро, що склом наскрізь здалось,
Чорне та підступне хиже дуло
З-під кущів назустріч піднялось.

Струм вогню уразив серце птаха.
Пломінь швидко жахнув і загас.
І частина величі з розмаху
З височині зрушилась на нас.

І могутні крила обійняли
Хвиль холодних темну глибину.
Журавлі з риданнями здійнялись,
В розпачі здолавши вишину.

Тільки  там, де рухають світила,
У відкупність скоєнного зла
Їх природа все ж нагородила
Тим, що смерть у птаства відняла.

Гордий дух, високість у стрімліннях,
Волю нескоренну в боротьбі.
Все, що від минулих поколіннів
Переходить, молодість, тобі.

А вожак в закутості металу
Падав сумно на підводний мол.
І зоря над ним намалювала
Сонця золотого ореол.