Допекла старого неміч,
Їсть його їдом.
А було: стояв, як лелич,
Над своїм гніздом.
Розлетілись лелечата,
Вже в самих малі.
Сни й жалі його. А мати...
Мати їх - в землі.
Жде сердешний на прийдешню
Для розмови віч-
На'-віч іншу, нетутешню,
Потойбічну ніч.
Але ночі на світанні
Сходить тінь з лиця,
І розмові тій останній
Все нема кінця.
Немiч
© Copyright: Анатолий Малиновский 2, 2021
Свидетельство о публикации №121070106413
Свидетельство о публикации №121070106413
Рецензии