Завада

Любов - егоїстичне почуття,
Від нього серце тьохкає та мліє.
Бува, прикрасить стомлене життя,
А часом, спалахнувши, просто тліє.

Коли взаємність блудить десь в лісах,
Не сниться спокій знайденого щастя.
Лиш тихий відчай, смуток на устах...
Без радості, що в храмі від причастя.

Півстуку серця... вибрики подій
Так прагнуть ніжних уст, мов пташка літа.
І в'язень почуття - вже лицедій,
(Чергова жертва вроди Афродіти).

Великий простір ніжностям, пісням
Дарункам, квітам (знаками уваги),
Коли мурчить маленьким кошеням,
Від вигляду красивої засмаги.

Освідчився... Тепер вона - твоя.
А ти належиш їй, обоє - Богу.
З обжинками радітиме сім'я,
Єднанню, що дісталося порогу.

Але буває: дівчина одна,
А вибрали її обидва друга...
Немов на очі впала пелена,
Тепер в стосунках впертість та напруга.

Ще добре, як відмовить обидвом,
Що бігали до неї, як на службу,
Знайде своє кохання "за бугром",
Тоді врятує добру давню дружбу.

І знову в горі, в радості  завжди,
Коли поганий настрій, чи сутужно,
Протягне руку, витягне з біди...
Така вже чоловіча вірна дружба.