Лина Костенко. Проходит жизнь и все без корректур

Мой перевод стихотворения
Лины Костенко "Життя іде і все без коректур...":

Проходит жизнь и все без корректур.
Не замедляя, время мчит галопом.
Давно уж нет маркизы Помпадур,
и мы живем уже после потопа.
Но как? Оставим что после себя?
Природа загрустит? Развеселится?
Не устает лишь время. Ты же, я
живые, и нам надо торопиться
хоть что-то сделать. Пусть потомки нас
забудут иль не отличат от тени,
только б в сиянии небесных глаз
не прекратилось на Земле цветенье,
только б леса не вымерли, как тур,
слова бы не исчахли, словно руды.
Проходит жизнь и все без корректур.
И как напишешь, так уже и будет.
Выходит пусть неровною строка,
пусть от прозрений припухают веки,
пусть правда сердце рвет (и малая горька),
пусть горестей не иссякают реки –
не бойся. Душу друга обокрасть
страшись. Знай: ниже не упасть вовеки.

Оригинал:
Ліна Костенко. Життя іде і все без коректур...

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.