Художественный перевод 119

Бувають хвилі – серце мліє
І скорбних мислей рій летить,
Мов чорна хмара небо криє
І грім у хмарі гуркотить.
І поглядом німої злоби
Гляджу на небо й світ живий
І жду, що з земної утроби
Ось-ось прорвесь огонь страшний
І вмить спалить всю землю тую
З всіма неправдами її,
Перелама хаос твердую
Шкарлущу скріплої землі…
І, наче золото в горнилі,
Сей світ очиститься зовсім,
І чиста, в невечерній силі,
Засяє правда й воля в нім.
І. Франко.

Порою в страхе безотчетном
Рой скорбных мыслей ум гвоздит.
Как будто туча в небе чёрном ,
И гром раскатами гремит !

Со взглядом ярости и злобы
Гляжу на мир, что тяготит.
И жду : вот - вот с земной утробы
Огонь неистовый взлетит !

Испепелит её, пытаясь
Неправду сжечь - в золу, в угли !
И скорлупу сломает хаос
Крепчайших всех основ земли !

Как будто золото в горниле,
Весь мир очистится совсем !
Неисчерпаемою силой
Заблещет воля, правда всем !
Елена Ющук