Читаю тебе
А цього вечора очі відразу зупинилися на трішки запилюженому корінці саме цієї книжки, і, взявши її, вдаючи байдужість (перед собою, здавалося, чого б ото маніжитися?), проте із завмиранням серця, розгортаєш і... читаєш, читаєш, вже не відволікаючись, і чим далі, тим захопливіше. Яка ж цікавезна книжка, думаєш. І чому я її спершу відклала, та й ще на стільки років?
Так і з тобою.
Відтерміноване читання людини. Поставленої на поличку.
І якщо відкладене близьке знайомство з книгою навряд чи матиме надсерйозний вплив на долю, то у випадку з людиною все навпаки. Час невблаганний. Це його суть. Втрачений час - майже вирок.
Вирок - це вже невідворотність і відчай. Хіба що слово "майже" дає малесеньку надію на можливість щастя.
А щастя маленьким не буває. Воно є.
Читаю тебе.
Свидетельство о публикации №121062001853