на світанку, як поїзд проїде,
печалі віддавши ночі,
на причілку чесавши душі коси, скажи собі -
прощаю і прости,
бо день настав за вечором надій і ніч порвала затяжні дощі
на ті, що вилились назавше,
і на ті, що після скажуть своє мокре - ні, коли не хочеш,
але богу те є треба,
бо радуга розріже потім небо навпіл -
де є вона, і де все решта,
черешні скидаєш у риночку,
присядеш у саду на лавці,
скинеш капці дня
і зашепоче тихо так душа:
ти не одна, мені долоню простягни із ягодами —соковиті,
дивись, дивуйся, присягнись,
що край світів у тебе на подвір'ї,
в твоїх дітях, у твоїй людині,
що тарабанить ложкою по чашці,
давши меду в теплий чай,
зігрілася?!
не варто мерзнуть,
літо дні твої все лічить!
07.50
16 червня 2021
art: Tom Nachneiner
на свiтанку, як поiзд проiде
© Copyright: Гелена Смилянская, 2021
Свидетельство о публикации №121061601554
Свидетельство о публикации №121061601554
Рецензии