Щось крає душу... Осінь чи сумління...
Ти знову впав від зради горілиць
на віри відшліфоване каміння
завитий в саван з придбаних дрібниць.
В твоїй долоні Місяця відбиток
лоскоче шкіру зморщену від бід,
яким і в пеклі зраночку відкрито,
і рай на них чекає під обід.
З букета хмар падуть на низ пелюстки,
вкриваючи колишнє від очей,
як сивину, так прикро ранню, хустка
з мережива потріпаних ночей.
Здається, все - за колом тільки коло
і попіл щастя вітер відміта
туди, де опустивши очі долу
тебе чекає доля непроста.
А ти стоїш і слухаєш повітря,
яким хтось дихав, мружишся від зір
і розумієш: щастя - то палітра
узятих за життя високих гір,
де ти самий знайшов у собі сили,
щоб душу сю цілою зберегти
допоки тіло сльози не зросили,
в небесні відправляючи світи..:)
Вiра
© Copyright: Александр Ноцкий, 2021
Свидетельство о публикации №121061501436
Свидетельство о публикации №121061501436
Рецензии
