Летопись знаками... Артур Грей Эсквайр

Лiтопис знаками
http://stihi.ru/2021/06/12/473
----------------------------------------------

                «… Дім цей руїною став…»
                (Публій Овідій Назон)

Люди на планеті Земля мають таку властивість – вони намагаються розповісти про себе нащадкам. Про себе, про свої переживання і відчуття, про своє життя, свої уявлення про світ. Про те, як вони любили і вірили, ростили хліб і дивились на зорі, народжувались і помирали. Для цього люди обирали різні способи – ще до того, як винайшли письмо. Малювали петрогліфи на сірих скелях. Хоча усвідомлювали, що такі послання в майбутнє можуть бути зруйновані стихіями – каміння не вічні, як не вічне все суще. Малювали як реальні образи, так і знаки – знаки більш ємнісні, змістовні – низкою знаків можна записати набагато більше, ніж реалістичним малюнком. І навіть більше, аніж літерами – значення слів змінюється, зміст втрачається, підтексти зникають. Знак завжди лишається собою. Знаки малювали на глечиках, потім, коли ткацтво розвинулось і одяг перестав бути просто захистом від холоду, набув естетичного змісту, знаки почали вишивати. Одяг, то, звісно, тлін, але традиція вічна. Традиція існує доки існує етнос. Ба, навіть один етнос може передавати свої традиції іншому. Як шумери передали іншим народам свій епос, свої легенди і міфи, свій світогляд і систему письма. Знаки вишивки – це насправді літопис, розповідь про події, зображення світу знаками, вираження певних релігійних і філософських ідей. Це письмена, зміст яких ми забули. Письмена, які прийшли до нас крізь глибини тисячоліть – з початків неоліту. Я завжди мріяв розшифрувати ці послання, навчитись читати ці візерунки – предтечі ієрогліфів. Одного весняного вечора, коли цвіли вишні та сходив Місяць оповні, я розглядав один із давніх рушників зі своєї колекції старожитностей. І раптом мені відкрився зміст побаченого – я побачив душу творця цього візерунку, його думки про Всесвіт. Оця чорна цятка – це чорне вугілля вогню. Навколо неї червона восьмикутна зірка – це вогонь, його язики, що летять на всі вісім сторін світу. Це не просто вогонь – це ритуальний вогонь, це отой Агні-хотар, що несе бажання людей до богів, відносить жертви-бажання в потойбіччя. Чотири білі плечисті постаті навколо вогню – це люди, що вершать требу і ритуальний танець навколо вогню. Навколо людей чорний ромб облямований червоним – це знак жертовника. Вогонь ці люди розпалили не будь-де, це місце треби, олтар. Свого роду ритуальний центр селища. Навколо святилища чотири великих ромби з візерунком грат – це поля. Грати це борони – це оброблені поля. Це підкреслюють знаки колосу, зерна, що оточують ромби. Полів чотири і людей, що танцюють навколо вогню теж чотири. Поля – це володіння чотирьох різних родів або кланів, а біля вогню ватажки кланів, одночасно жреці. У центрі кожного поля вписані один в інший три ромби і квадрати з білою цяткою в центрі. Це садиби, будинки, де і живуть ці клани. Біла цятка – це люди, що там живуть. Червоний квадрат – домашнє вогнище. Чорний ромб навколо них – господарство, домашні тварини, сад, город. Далі візерунок продовжується з тими ж елементами – це клани, що об’єднуються в плем’я. У них різні ритуальні вогнища, але все об’єднується в єдине, бо все плем’я має одні звичаї і всі визнають одних богів. Візерунок обмежують лінії – їх три – це межі пізнаного світу. Їх не випадково три. Одна це та межа, яка обмежена нашими відчуттями, друга – межа нашого розуму, третя межа нашої інтуїції, просвітлення. За межами нашого пізнання є небесний світ і підземний світ. Небесний світ заповнений виключно білим полем – це світло, яке є основою небесного світу. У підземному світі кілька рівнів. А одному – найменш глибокому – підземний вогонь. Навколо цих вогнів немає нікого – вони самодостатні, їх ніхто не розпалював – вони існують вічно, з того часу як виник світ. Ще глибше, за черговими межами, чорні хрести, які одночасно є чотирма колесами і чотирма колосками. Це якісь глибокі сили, які крутять цей світ, давні першооснови Землі. Ще глибше – першопочатки цих сил, з яких вони проростають. Я не знаю, чи вірно я прочитав це послання, можливо так воно і задумувалось колись – хто зна…      

******************************************************8


                «... Дом этот развалиной стал...»
                (Публий Овидий Назон)


Люди на планете Земля имеют такое свойство – они пытаются рассказать о себе потомкам. Про себя, про свои переживания и ощущения, про свою жизнь, свои представления о мире. О том, как они любили и верили, растили хлеб и смотрели на звезды, рождались и умирали. Для этого люди выбирали разные способы – еще до того, как изобрели письмо. Рисовали петроглифы на серых скалах. Хотя осознавали, что такие послания в будущее могут быть разрушены стихиями – камни не вечны, как не вечно все сущее. Рисовали как реальные образы, так и знаки – знаки более емкостные, содержательные – рядом знаков можно записать гораздо больше, чем реалистичным рисунком. И даже больше, чем буквами – значение слов меняется, смысл теряется, подтексты исчезают. Знак всегда остается собой. Знаки рисовали на кувшинах, потом, когда ткачество развилось и одежда перестал быть просто защитой от холода, пришло эстетическое содержание, знаки стали вышивать. Одежда, известно, тлен, но традиция вечна. Традиция существует, пока существует этнос. Ба, даже один этнос может передавать свои традиции другому. Как шумеры передали другим народам свой эпос, свои легенды и мифы, свое мировоззрение и систему письма. Знаки вышивки – это на самом деле летопись, рассказ о событиях, изображение мира знаками, выражения определенных религиозных и философских идей. Это письмена, содержание которых мы забыли. Письмена, которые пришли к нам сквозь глубины тысячелетий – с начала неолита. Я всегда мечтал расшифровать эти послания, научиться читать эти узоры – предтечи иероглифов. Одного весеннего вечера, когда цвели вишни и всходил Месяц, я рассматривал одно из древних полотенец из своей коллекции древностей. И вдруг мне открылся смысл увиденного – я увидел душу творца этого узора, его мысли о Вселенной. Эта черная точка – это черный уголь огня. Вокруг нее красная восьмиугольная звезда – это огонь, его языки, летящие на все восемь сторон света. Это не просто огонь – это ритуальный огонь, это тот Агни-хотар, что несет желание людей к богам, относит жертвы-желания в потусторонний мир. Четыре белые плечистые фигуры вокруг огня – это люди, вершащие жертвоприношение и ритуальный танец вокруг огня. Вокруг людей черный ромб, окаймленный красным – это знак жертвенника. Огонь эти люди разожгли не где-нибудь, это место жертвы, алтарь. Своего рода ритуальный центр поселения. Вокруг святилища четыре больших ромбы с узором решеток – это поля. Переплетенья это бороны – это обработанные поля. Это подчеркивают знаки колоса, зерна, окружающие ромбы. Полей четыре и людей, что танцуют вокруг огня, тоже четыре. Поля – это владение четырех различных родов или кланов, а возле огня предводители кланов, одновременно жрецы. В центре каждого поля вписаны один в другой три ромбы и квадраты с белым пятнышком в центре. Это усадьбы, дома, где и живут эти кланы. Белая точка – это люди, которые там живут. Красный квадрат – домашний очаг. Черный ромб вокруг них – хозяйство, домашние животные, сад, огород. Далее узор продолжается с теми же элементами – это кланы, которые объединяются в племя. У них разные ритуальные костры, но всё объединяется в единое, ибо всё племя имеет одни обычаи и все признают одних богов. Узор ограничивают линии – их три – это границы познанного мира. Их не случайно три. Одна-это та граница, которая ограничена нашими ощущениями, вторая – граница нашего разума, третья граница нашей интуиции, просветление. За пределами нашего познания есть небесный мир и подземный мир. Небесный мир заполнен исключительно белым полем – это свет, который является основой небесного мира. В подземном мире несколько уровней. А в одном – наименее глубоком – подземный огонь. Вокруг этих огней нет никого – они самодостаточны, их никто не разжигал – они существуют вечно, с того времени, как возник мир. Еще глубже, за очередными пределами, черные кресты, которые одновременно являются четырьмя колесами и четырьмя колосками. Это какие-то глубокие силы, которые крутят этот мир, древние первоосновы Земли. Еще глубже – первоначала этих сил, из которых они прорастают. Я не знаю, правильно ли я прочитал это послание, возможно ,  так оно и задумывалось когда-то – кто знает...

-----------------------------------------------------
От автора:
  "Агни-хотар. Агни - бог огня в "Ригведе", а "хотар" - посланец, что несёт жертвы и желания людей богам. Своего рода посредник между миром боров и людей."

Информация из интернета:
  "АГНИ ХОТРЫ. (Санскр.) Жрецы, которые служили Богу Огня в арийской древности. Термин Агни Хотри указывает на жертвоприношение."