Посвята
А слово від серця,
До вИмови тягнеться з губ —
Поклич і – озветься!
Можливо, провИдіння знак:
Ми звані… Ми знані…
Так випало. Сталося так
І в долі Рязані.
На тлі клопітких сподівань,
Доба – не причина –
Увічнила світу Рязань
Поета і сина.
Й не кресне, тримається лет
На Проні, на Сені...
У Леті, на злеті – поет
На ймення: Єсенін.
Чому, дивуватись я звик,
На душу тверезу,
Удавці піддався кадик,
А вени під лезо?..
Ми знаємо, час проминЕ,
Увічненню – бути!..
Ще будемо чути:
«Моя, ти моя, Шагане».
1997р.
Свидетельство о публикации №121061104671