Читай мене. Пиши мене. Малюй... Наталка Фурса

Оригiнал:


Читай мене. Пиши мене. Малюй.
Шукай в очах прозорі таємниці.
Там вицвіла весна. Там серпень вицвів.
Там десь зимує птаха Гамаюн.
Гукай її. Вона знайшла там схов.
Десь глибоко – і звузились зіниці.
Пошли їй сон, бо тяжко вічній птиці
вмирати й воскресати у любов.
Співай до неї сто своїх пісень,
і, може, на сто першій, відігріта,
вона свій сховок розчахне до світу –
й тобі відкриє сотні райських ден.
О, не усі… Та щ; тобі до всіх?
Вона й сама не знає, хоч і віща,
куди вже нижче і чи можна вище
за святість, що ховається у гріх…
Гортай ті дена, пір’ячко поніж,
даруй їй в;сну, теплу і яскраву, –
нехай її забуде вічна слава,
нехай вона забуде всі пісні…
і полетить… а я собі посплю…
і долетить… та хтозна, чи до тебе…
та ти один її побачиш в небі…
© Наталка Фурса


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Читай меня. Рисуй меня. Ты юн.
Ищи в очах прозрачность тайны птицы.
Там выцвела весна. Там август выцвел –
И лишь зимует птица Гамаюн.
Зови её, что всё ж нашла приют,
Жаль, глубоко… зрачки там стали уже.
Пошли ей сон, он вечной птице нужен –
воскреснуть чтоб, когда её зовут.
Так пой же ей сто песен ты своих –
и, может, на сто первой отогрета,
она приют свой распахнёт для света,
тебе раскроет день, как лучший стих.
О нет, не все…да что тебе до всех?
Она сама, хоть вещая, не знает,
куда же ниже…высота иная,
чем святость, та, что прячется за грех?..
Верни те дни и пёрышки понежь,
дари весну ей, ласковую паву,
пусть не тревожит поиск вечной славы,
забудет песни, что её промеж…
и полетит…а я себе посплю
и стану помнить, как тебя люблю...
и долетит, хоть речь не о потребе,
но ты один её увидишь в небе.


Аватар из Инета