Матері моїй -
Парасці
Ратошнюк
Жара. Спек0тно. Плюс –
за сорок два.
В напрУзі тло
БарвІнківського ШлЯху.
Із щойно розпочатого, дивА
Націлюють набуте на невдаху.
А там, за ним, вібрує далинА.
А на слухУ, натуга неймовірна,
Через рокИ, до мене долинА,
Як і колись – довірлива і вірна.
Уже давно байрачиться вишнЯк.
А хтось іде за пОлогом барвистим.
Та це ж вона, Параска Ратушняк*'
Розстріляна колись енкеведИстом.
І все! Скінчився, вивільнився шлях.
У тілі – тиша, вивірено-мертва.
Мене, живого, майже на руках,
Залишено на вІдтвір в терапевта.
1989Р.
.......
*так - в приписі вироку НКВС.
Iлюзiя - снОвид
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2021
Свидетельство о публикации №121060704961
Свидетельство о публикации №121060704961
Рецензии